Canadian online pharmacy

Ще один Герой!

          Всі ми знаємо, пам’ятаємо і цінуємо Героїв, жителів нашого міста, які загинули в АТО – віддавши свої життя за Україну.
          Це – Богдан Цікало і Сергій Грачов.
         Сьогодні хотілося б розповісти ще про ще одного Героя, який майже все своє молоде і, на жаль, коротке життя прожив в нашому місті. Це – Дмитро Сергійович Жуков.
12.08.2015 року виповнився рік з дня загибелі цього мужнього хлопця. Так швидко минув цей рік… Такого ж як зараз сонячного серпневого ранку о 8.30 год. подзвонив мій телефон і друг дитинства з Дніпропетровська повідомив мені болючу новину – Діма загинув…. Кілька слів, емоції дорослого мужчини на другому кінці дроту і нерозуміння того, що це реальність… Я ще довго сиділа і дивилась на телефон…
Газопровід (Газік), як ми його називали, наші будинки виходили в один двір, весела і дружня компанія, різні ігри (футбол, лови, козаки-розбійники), завжди дружньо, разом і хлопці, і дівчата. Дитинство… Спогади… Веселий мотузочок з років дитинства, школи, юності. І тут, одна з ниточок обірвалась назавжди…
Дмитро Сергійович Жуков народився 27.11.1978р. н.. Проживав в м. Кам’янка-Бузька по вулиці Перемоги, 36. Закінчив ЗОШ І-ІІІ ступенів №3 м. Кам’янка-Бузька. Першою вчителькою була Наталя Іванівна Курій, а класним керівником Леся Іванівна Василишин. Після 9-го класу вступив в Сумське вище артилерійське командне училище, після закінчення за розподілом знову повернувся в рідне місто, де ще 3 роки до розформування частини проходив службу в Кам’янка-Бузькій артилерійській бригаді, після цього нове розподілення в Тернопіль, де відслужив ще 2 роки.
Дмитро був одружений, в нього була чудова, надзвичайно любляча дружина Юля, (познайомились в Сумах під час навчання) , синочок Артем. Вона як справжня дружина офіцера завжди була поруч з ним, надійним тилом і підтримкою!
Я пам’ятаю, колись всі хлопці в наш час, ще зі школи мріяли бути десантниками, або прикордонниками. Слово десантник, в них викликало повагу, гордість і незвичайний блиск в очах. Діма був не вийнятком! Напевне, мрії таки підсвідомо матеріалізуються, бо після 2-х артилерійських бригад попав в 25-у окрему Дніпропетровську повітрянодесантну бригаду смт. Гвардійське Дніпропетровської обл.
Про Дмитра завжди відзивались, як про розумного і досвідченого офіцера, мужнього і стійкого, чудового командира, який своїм бійцям, був і матір’ю, і батьком, таким він і залишився…
В званні майора, заступником командира 3-го повітрянодесантного батальону з озброєння Дмитро пішов на фронт, позивний Дмитра був „Сирень” (Бузок). А вдома кожного дня чекаючи секундного дзвінка залишилась любляча сім’я!
Минав час, Дмитро приїхав у відпустку після якої мав можливість залишитись в частині. Та його хлопці залишилися Там, під кулями, і він повернувся…
Я не буду нічого більше розповідати, хочу просто передати слова його дружини Юлі: – “Дима настоящий герой, как я его не уговаривала приехать, какие доводы не приводила, даже умоляла. А он сказал: “Не плач, я обезательно приеду, но позже со всеми, я своих ребят не брошу…” І він не кинув…

      12.08.2014 року під містом Вуглегірськ Донецької області при виконанні бойового завдання загинув майор Дмитро Сергійович Жуков і ще 5-ро бійців…
Нагороджений: Орденом „За мужність ІІІ ступеня”, та Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).
Наказом МО України №668 від 05.11.2014р. присвоєно чергове військове звання „ПІДПОЛКОВНИК” (посмертно).
       Дякуємо Тобі, Дімо за віддане життя там на Сході, задля нашого мирного сну тут в Кам’янці-Бузькій! Низький уклін до землі!
      І, ще – „Герої не вмирають! Вони вічно житимуть в наших серцях!”

Любов Філімонова,

координатор волонтерської групи “Кам’янка-разом”